Свято для учнів 5-х класів,присвячене Т.Г.Шевченку
Сценарій свята для учнів 5-х класів, присвяченого Т.Г. Шевченку
Мета:
- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.
- вшанування пам’яті видатного художника слова,
патріота України - Т.Г.Шевченка.
- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.
- пропагування творчості обдарування рідного краю.
Хід свята
На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.
Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.
Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
Запалює свічку.
Ведучий 2: Хай палає свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.
Учень 1: Мова українська – то Шевченка слово,
Лесі Українки і Марка Вовчка.
Учень 2: Мова українська – то дарунок Бога,
Це барвисте слово генія Франка.
Учень 1: Мова українська – це і степ широкий,
Це сади вишневі, і гаї, й ліси.
Учень 2: Мова українська – океан глибокий
Мудрості народу – вічної краси.
Учень 1: Мова українська – берегиня наша,
Пісня материнська, голос немовлят.
Учень 2: Мова українська – це достатку чаша
І найбільше свято із відомих свят.
Український танок.
Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.
Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.
То була дивовижна зоря.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог послав Кобзаря.
Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.
Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Учень 2: Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Пісня “Одна калина”.
Учень 3: Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо…
(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
Учень 4: Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,
Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височієш над світом, великий Тарас.
Учень 5: Твій голос – повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна, нова сім’я…
Український танок.
Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:
Учень 6: …Не одцурайтесь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Учень 7: Схаменіться,…
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учень 8: Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Учень 9: Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Учень 10: І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пам’янути
Незлим тихим словом.
Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .
Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Учень 11: Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Учень 12: Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
ІІ частина
До участі в ІІ частині запрошуються сучасні творці слова, літератори, члени літературних, мовних товариств рідного краю, обдаровані учні, які досягли високих успіхів у олімпіаді з української мови та літератури, у конкурсах учнівської творчості.
Ведучий 1: Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, люди, які все своє життя, працюючи творчо й натхненно, бережуть і леліють мову. Вони залишають у спадок новим поколінням животворне слово.
Введучий 2: Ми раді вітати на нашому святі громадських діячів, сучасних митців нашого краю: …………
Присутнім надається слово для виступу.
Ведучий 2: Дякуємо вам, ……….., за щирі слова, за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров’я, натхнення й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України. Прийміть, будь ласка, від учнів нашої школи в подарунок – пісню.
Пісня “Про добро”.
Ведучий 1: Ми продовжуємо знайомство з митцями нашого міста. І зараз наша мова піде не про відомих досвідчених поетів і письменників, а про початківців, про наших ровесників. Вони навчаються, як і ви, в школі, живуть у нашому місті, ходять тими ж вулицями, що і ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії. Це молоді музи наших шкіл.
Представлення, привітання гостей (можна у віршовій формі).
Інтерв’ю з юними даруваннями, читання власних творів гостями.
Ведучий 1: Хотілося б висловити слова подяки юним поетичним даруванням за ті почуття й думки, які пробудили вони в нас. І, мабуть, усі присутні у цій залі погодяться з нами, що “якщо і є на світі Бог, то це поезія”, це слово, це наша мова, це генетичний код нації.
Вірш Віктора Баранова “До українців”
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми – українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?
Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю “меншого брата”?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…
Ведучий 2: Світ починався зі Слова, і Україна починалася зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний переліг життя, із черноземної скиби його виростали поети, і в кожного на устах у час недолі й радості була своя, але одна молитва – Україна.
Ведучий 1: Слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки, праведні душі поетів, і з блакитного купола благословляє нас небо, і хоралом віри зливаються голоси наших предтеч і сущих в одну молитву – Мова.
Дівчина в національному костюмі зі свічкою в руках читає “Молитву до мови”
Дівчина: Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби, і множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.
Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”.
Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її навіки.
Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.
Дай вам, Боже, дай із неба,
Дай, чого вам більше треба, -
Дай вам миру і спокою
Під могутньою рукою…
Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.
Звучить пісня “ Україна”.