Свято для учнів 5-х класів,присвячене Т.Г.Шевченку

Posted in Статті до розділу методична скарбничка

Сценарій свята для учнів 5-х класів, присвяченого Т.Г. Шевченку

Мета:

- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування памяті видатного художника слова,

патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

Хід свята

 

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.

 

Ведучий 2: Хай палає свічка.

                   Хай палає,

                   Поєднає нас вона в цей час.

                   Друзів голоси нехай лунають,

                   Слово й музика нехай єднають нас.

Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.

 

Учень 1:     Мова українська – то Шевченка слово,

                   Лесі   Українки і Марка Вовчка.

Учень 2:     Мова українська – то дарунок Бога,

                   Це барвисте слово генія Франка.

Учень 1:     Мова українська – це і степ широкий,

                   Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень 2:    Мова українська – океан глибокий

                   Мудрості народу – вічної краси.

Учень 1:     Мова українська – берегиня наша,

                   Пісня материнська, голос немовлят.

Учень 2:   Мова українська – це достатку чаша

                   І найбільше свято із відомих свят.

Український танок.

 

 

Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

 

Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

 

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

 

Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Учень 1:    Щовесни, коли тануть сніги

                   І на рясті засяє веселка,

                   Повні сил і живої снаги

                   Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2:     Ти, Тарасе, сьогодні

                   Нас зібрав докупи.

                   І зійшлися у цій залі

                   Шевченка онуки.

Пісня “Одна калина”.

 

Учень 3:   Хліб і сіль тобі, Тарасе,

                   Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

                   Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учень 4:   Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

                   Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

                   У розкриллі земних і заобрійних трас

                   Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 5:     Твій голос – повнить пшеничний колос,

                   Бо те, за що ми жили й боролись,

                   Твій сон щасливий, зоря твоя,

                   Велика, вольна, нова сім’я…

Український танок.

 

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

 

Учень 6:    …Не одцурайтесь своєї мови

                   Ні в тихі дні, ні в дні громові,

                   Ні в дні підступно мовчазні,

                   Коли стоїш на крутизні

                   Один, чолом сягнувши птаха,

                   Й холодний вітер попід пахви

                   Бере і забиває дих,

                            Щоб ти скорився і притих.

                            Не одцурайсь, мій сину,

                            Мови. У тебе іншої нема.

                            Ти плоть і дух – одне-єдине

                            Зі словом батьківським – Людина,

                            Без нього – просто плоть німа.

                            Без мови в світі нас – нема!

 

Учень 7:   Схаменіться,…

                   Подивіться на рай тихий,

                   На свою країну,

                   Полюбіте щирим серцем

                   Велику руїну,

                   Розкуйтеся, братайтеся!

                   У чужому краю

                   Не шукайте, не питайте

                   Того, що немає

                   І на небі, а не тілько

                   На чужому полі.

                   В своїй хаті своя й правда,

                   І сила, і воля.

 

Учень 8:    Учітесь, читайте,

                   І чужому научайтесь,

                   Й свого не цурайтесь,

                   Бо хто матір забуває,

                   Того Бог карає,

                   Того діти цураються,

                   В хату не пускають.

                   Чужі люди проганяють,

                   І немає злому

                   На всій землі безконечній

                   Веселого дому.

Учень 9:   Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Учень 10:          І мене в сім’ї великій,

                   В сім’ї вольній, новій,

                   Не забудьте пам’янути

                   Незлим тихим словом.

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

 

Учень 11:   Залишим у спадок новим поколінням

                   Свої ідеали й свої устремління,

                   Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

                   І геній Шевченка як нації крила.

Учень 12:   Залишим і те, що душею народу

                   Зовуть недаремно від роду до роду,

                   Як вищу красу і життєву основу,

                   Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

 


ІІ частина

До участі в ІІ частині запрошуються сучасні творці слова, літератори, члени літературних, мовних товариств рідного краю, обдаровані учні, які досягли високих успіхів у олімпіаді з української мови та літератури, у конкурсах учнівської творчості.

 

Ведучий 1: Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, люди, які все своє життя, працюючи творчо й натхненно, бережуть і леліють мову. Вони залишають у спадок новим поколінням животворне слово.

Введучий 2: Ми раді вітати на нашому святі громадських діячів, сучасних митців нашого краю: …………

Присутнім надається слово для виступу.

 

Ведучий 2: Дякуємо вам, ……….., за щирі слова, за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров’я, натхнення й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України. Прийміть, будь ласка, від учнів нашої школи в подарунок – пісню.

Пісня “Про добро”.

Ведучий 1: Ми продовжуємо знайомство з митцями нашого міста. І зараз наша мова піде не про відомих досвідчених поетів і письменників, а про початківців, про наших ровесників. Вони навчаються, як і ви, в школі, живуть у нашому місті, ходять тими ж вулицями, що і ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії. Це молоді музи наших шкіл.

Представлення, привітання гостей (можна у віршовій формі).

Інтерв’ю з юними даруваннями, читання власних творів гостями.

Ведучий 1: Хотілося б висловити слова подяки юним поетичним даруванням за ті почуття й думки, які пробудили вони в нас. І, мабуть, усі присутні у цій залі погодяться з нами, що “якщо і є на світі Бог, то це поезія”, це слово, це наша мова, це генетичний код нації.

Вірш Віктора Баранова “До українців”

         Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

         Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

         Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

         Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

                   І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

                   І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

                   І що ми на Вкраїні – таки український народ,

                   А не просто населення, як це у звітах дається.

         І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

         І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

         І що є у нас мова, і що українська вона,

         Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

                   Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

                   Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

                   Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

                   Почали українці себе у собі забувати?

         Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

         У якому свідомості нашій збагнути незмога,

         Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

         Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

                   Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

                   Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?

                   Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

                   Що розцвів нам у душах смиренністю “меншого брата”?

         Українці мої! Як гірчать мені власні слова…

         Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

         Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

         Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

                   Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”

                   Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

                   Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

                   Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

         То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

         І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

         Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

         Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

                   Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

                   Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

                   Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

                   Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

 

 

 

Ведучий 2: Світ починався зі Слова, і Україна починалася зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний переліг життя, із черноземної скиби його виростали поети, і в кожного на устах у час недолі й радості була своя, але одна молитва – Україна.

Ведучий 1: Слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки, праведні душі поетів, і з блакитного купола благословляє нас небо, і хоралом віри зливаються голоси наших предтеч і сущих в одну молитву – Мова.

Дівчина в національному костюмі зі свічкою в руках читає “Молитву до мови”

 

Дівчина:   Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

                   Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби, і множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її навіки.

Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

         Дай вам, Боже, дай із неба,

         Дай, чого вам більше треба, -

         Дай вам миру і спокою

         Під могутньою рукою…

Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

Звучить пісня “ Україна”.