Свято для учнів 5-х класів,присвячене Т.Г.Шевченку

ІІ частина

До участі в ІІ частині запрошуються сучасні творці слова, літератори, члени літературних, мовних товариств рідного краю, обдаровані учні, які досягли високих успіхів у олімпіаді з української мови та літератури, у конкурсах учнівської творчості.

Ведучий 1: Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, люди, які все своє життя, працюючи творчо й натхненно, бережуть і леліють мову. Вони залишають у спадок новим поколінням животворне слово.

Введучий 2: Ми раді вітати на нашому святі громадських діячів, сучасних митців нашого краю: …………

Присутнім надається слово для виступу.

Ведучий 2: Дякуємо вам, ……….., за щирі слова, за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров’я, натхнення й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України. Прийміть, будь ласка, від учнів нашої школи в подарунок – пісню.

Пісня “Про добро”.

Ведучий 1: Ми продовжуємо знайомство з митцями нашого міста. І зараз наша мова піде не про відомих досвідчених поетів і письменників, а про початківців, про наших ровесників. Вони навчаються, як і ви, в школі, живуть у нашому місті, ходять тими ж вулицями, що і ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії. Це молоді музи наших шкіл.

Представлення, привітання гостей (можна у віршовій формі).

Інтерв’ю з юними даруваннями, читання власних творів гостями.

Ведучий 1: Хотілося б висловити слова подяки юним поетичним даруванням за ті почуття й думки, які пробудили вони в нас. І, мабуть, усі присутні у цій залі погодяться з нами, що “якщо і є на світі Бог, то це поезія”, це слово, це наша мова, це генетичний код нації.

Вірш Віктора Баранова “До українців”

         Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

         Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

         Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

         Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

                   І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

                   І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

                   І що ми на Вкраїні – таки український народ,

                   А не просто населення, як це у звітах дається.

         І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

         І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

         І що є у нас мова, і що українська вона,

         Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

                   Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

                   Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

                   Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

                   Почали українці себе у собі забувати?

         Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

         У якому свідомості нашій збагнути незмога,

         Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

         Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

                   Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

                   Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?

                   Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

                   Що розцвів нам у душах смиренністю “меншого брата”?

         Українці мої! Як гірчать мені власні слова…

         Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

         Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

         Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

                   Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”

                   Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

                   Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

                   Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

         То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

         І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

         Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

         Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

                   Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

                   Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

                   Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

                   Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Ведучий 2: Світ починався зі Слова, і Україна починалася зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний переліг життя, із черноземної скиби його виростали поети, і в кожного на устах у час недолі й радості була своя, але одна молитва – Україна.

Ведучий 1: Слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки, праведні душі поетів, і з блакитного купола благословляє нас небо, і хоралом віри зливаються голоси наших предтеч і сущих в одну молитву – Мова.

Дівчина в національному костюмі зі свічкою в руках читає “Молитву до мови”

Дівчина:   Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

                   Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби, і множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її навіки.

Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

         Дай вам, Боже, дай із неба,

         Дай, чого вам більше треба, -

         Дай вам миру і спокою

         Під могутньою рукою…

Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

Звучить пісня “ Україна”.