Класна година "Пам’ять живе у наших серцях"
Пам’ять живе у наших серцях
Мета: вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота.
Ведучий 1.Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу у 32-33 роках 19 століття. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках. (Слайд 1).
Ведучий 2.В листопаді Україна сколихується від усвідомлення голодомору 1933року. Приспускаються від чорного болю жалобні стрічки Державного прапору.
Ведучий 1.
…і не зійшло сонце
і знялася буря
і налетіли чорні ворони
і почувся скрегіт зубів
і кільчився страх
і реготала біда
і блискав голод
і гриміло ридання
і цілували постріли
і вагітніла земля мільйонами
на очах світу
на очах Бога
торжествував чорт
і світ млів
і ридав Господь...
Ведучий 1.Рік 22-й, 33-й, 34-й, 46-й... найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.
Ведучий 2.Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?
Ведучий 1.Сьогодні ми знаємо, що це було. Це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос. Ведучий 2.Війна – щоб зруйнувати віковічні основи народної моралі, витруїти в серцях людяність. І натомість посіяти в душах, жорстокість, підозрілість і неміч духовну. (Слайд 2).
Ведучий 1.Їм – неоплаканим, їм – не відспіваним, їм – похованим у спільних могильниках ... Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани – присвячуємо день пам’яті і скорботи.
Ведучий 2. (Слайд 3). Навесні 33 в Україні помирало25 тисяч людей щодня, 1000 – щогодини, 17 – щохвилини.Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони – діти.У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.
Ведучий 1.Спочатку було слово. (Слайд 4).
І було те слово — «колективізація».Людей примушували вступати до колгоспів.До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуга, борони.
Учень 1.Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.
Учень 2.Серпень 1932 р. – прийнято закон «Про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.
Учень 3.Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян.
Учень 4.Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.
Учень 5.Блокада мешканців окремих територій та всієї України.
Ведучий 2.Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було занесено до третини сіл України.
Ведучий 1.Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян «за хлібом» в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР. (Відео сюжет). (Слайд 5).
Ведучий 2.Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. (Слайд 6).
Ведучий 1.Під кінець 1932 року та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу – і розхлюпували по долівці.
Ведучий 2.Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили.
Ведучий 1.У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирали з голоду.
Ведучий 2.Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.(Слайд 7).
Ведучий 1.
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає,
В четвер пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки,
У колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер...
А небо стрімко падає до долу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб...
Куди ж ви, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
..А житечко моє таке густе.
..А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу.
Ведучий 2. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі! (Слайд 8).
Ведучий 1:Як глухо повсюди! Як мертво, як тихо!
З лопатою ходить обідране лихо.
В двори заглядає, до кожної хати.
Голосить над вмерлими дітками мати.
Ведучий 2:Квилить, ніби чайка, і руки ламає.
Ой, горе зловісне, ой, горе безкрає!...
Ні ляльки в селі, ні малого хлоп’яти...
Лиш там, на горі, вітряки розіп’яті.
Ведучий 1.А у той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що також йшла на експорт.
Ведучий 2.Розміри катастрофи впродовж десятиріч вперто замовчувалися.
Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.
Ведучий 1.На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.
Ведучий 2. З 1998 року, згідно з Указом Президента, щороку останньої суботи листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій, яких зазнав наш народ у радянський період своєї історії. (Слайд 9).
Ведучий 1.28 листопада 2006 року Верховна Рада України розглянула законопроект, поданий Президентом, про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом та покарання за його публічне заперечення.
За результатами голосування Верховна Рада більшістю у 233 голоси прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Закон набув чинності з дня його опублікування.
Ведучий 2. Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.
Ведучий 1. У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. В пам’ять про українців, які загинули від голодомору 1933 року запалимо Свічку Пам’яті та хвилиною мовчання вшануємо пам’ять голодомору. (Хвилина мовчання). (Слайд 10).
Ведучий 2. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.
Нехай світло цих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно відійшов у 1932-1933 роках.
Ведучий 1. У цей день тисячі українців у різних куточках світу покладають квіти до пам’ятників жертвам Голодоморів та вшановують їх хвилиною мовчання.
Найперший у світі пам’ятник жертвам голодомору встановлений в Канаді в місті Едмонті у жовтні 1983 року. Також у Канаді, Америці, Австралії та інших країнах світу.(Слайд 11).
У Києві зведений у 2008-2010 роках Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» для увічнення пам’яті мільйонів людей, які загинули від штучно створеного у 1932—1933рр. керівництвом СРСР голоду, що став інструментом здійснення геноциду українського народу.
Музей складається з меморіальної частини та Зали пам’яті, що виконує функцію музею.(Слайд 12).
У 2007 році співачка Оксана Білозір зняла кліп присвячений Голодомору 1932-1933 років. Пісня називається «Свіча».
Вогники свіч – це символи незліченої кількості доль тих людей, що були замордовані.
«Свіча» – це вогник пам’яті та надії, які ніколи не згасають.(Слайд 13).
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас! (Слайд 14).